Галка Ю.М. "Викладання української мови як іноземної у лінгвокраїнознавчому аспекті"

Ю.М. Галка

Національний технічний університет України «КПІ»

ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ У ЛІНГВОКРАЇНОЗНАВЧОМУ АСПЕКТІ

Вивчення і викладання української мови як іноземної останнім часом стає актуальним, що пов’язане з інтеграцією України до світової спільноти і змінами суспільної свідомості. Нині Україна все ширше відкриває простори для іноземних громадян для пізнання і вивчення її культури, історії, літератури і мови.

Один із принципів лінгвокраїнознавства полягає в розумінні, тобто засвоєнні людиною, яка зросла в одній національній культурі, суттєвих фактів, норм і цінностей іншої національної культури. Основним засобом подання лінгвокраїнознавчої інформації є текст. Тексти обираються на основі комунікативних потреб іноземних студентів, їхніх пізнавальних інтересів і виховних завдань навчання.

Лінгвокраїнознавча тематика текстового матеріалу полягає у тому, що він репрезентує іноземним студентам символіку України, спосіб життя, свята, обряди українського народу, його історію. В текстах також можна познайомитися з досягненнями української науки та культури, прочитати про визначних людей України у сфері науки, культури, спорту. Тексти передають художню атмосферу України, знайомлять з життям і творчістю видатних діячів української культури.

Важливим є розуміння взаємопов’язаності мови й певних виявів національної культури (національний костюм, деталі поведінки, етикет, жести, дотримання відомих обрядів, звичаїв), що засвідчують належність людини до того чи того народу. Мова накопичує й закріплює у своїх одиницях (головним чином – у словах, у стійких сполуках і фразеологічних зворотах) історичний досвід народу, стає адекватним відображенням його внутрішнього світу, неповторності менталітету. Процес вивчення української мови є невіддільним від ознайомлення з культурою України, оскільки мова ніби ретранслятор передає надбання національної культури від покоління до покоління, представникам інших етнічних соціумів.

Наявність у лексиці національно-культурного компонента, притаманного тільки певній мові, свідчить про належність лексеми до лінгвокраїнознавчого матеріалу. Застосування в процесі викладання української мови як іноземної матеріалів з лінгвокраїнознавства сприяє процесу акультурації студентів-іноземців, тобто допомагає адаптуватися до нового мовно-культурного середовища. Наприклад, іноземні студенти підготовчого відділення вже орієнтуються серед найменувань предметів та явищ місцевого традиційного побуту (борщ, Масляна, млинець, сало, рушник тощо). Використання лінгвокраїнознавчих матеріалів стимулює мотивацію студентів, формує й підтримує інтерес до вивчення іноземної мови. До робочого лінгвокраїнознавчого матеріалу належать: автентичні тексти (уривки з художньої прози, статті з журналів та газет), автентичні діалоги, вірші, пісні. Розширенню обізнаності студентів у всіх сферах життєдіяльності сприятиме також перегляд телепередач, документальних та художніх фільмів українською мовою.

Набуваючи останнім часом все більшої значущості в процесі навчання української мови, текст країнознавчого характеру розглядається як одна з важливих форм комунікації, яка є механізмом становлення індивіда як соціальної особистості. Українська мова для студентів-нефілологів є одним із найскладніших предметів, причому труднощі викликає вербальне вираження змісту предмета, наприклад, переказ тексту, насиченого порівняннями, метафорами, образними висловами.

Відбір текстів лінгвокраїнознавчого характеру здійснюється за такими критеріями:

• автентичність (продукується в середовищі, мова якого вивчається);
• країнознавча насиченість (обсяг лінгвокраїнознавчих відомостей у тексті);
• актуальність (сучасне та актуальне для студента інформативне наповнення);
• типовість (систематичне відтворення в типових комунікативних ситуаціях).

У сучасній методиці загальноприйнятою є думка про те, що робота з текстами для читання в іншомовній аудиторії має проводитися щонайменше у три етапи:

• передтекстова частина (пояснення нових лексичних одиниць, зняття труднощів перед читанням);
• власне читання;
• післятекстова робота (виконання вправ на перевірку розуміння прочитаного).

Характер завдань може варіюватися в залежності від таких чинників як мета, вид читання, тип матеріалу, ступінь складності тексту тощо.

Кожен запропонований текст супроводжується передтекстовим та післятекстовим комплексом вправ, орієнтованих, окрім ознайомлення з українською культурою, на розвиток у студентів навичок усного мовлення, збагачення словникового запасу, вдосконалення граматичних навичок.

Кожен поданий текст обов’язково супроводжується коротким словником, ілюстративним матеріалом, що дозволяє студентам у процесі навчання отримувати візуальне уявлення про зміст тексту, використовується роздавальний матеріал (фотографії, грошові знаки, чеки, квитки, вітальні, поштові та рекламні листівки, календарі тощо). Важливим є забезпечення іноземним студентам можливості доторкнутися до реальних предметів нового для них культурологічного середовища: одяг (вінок, вишиванка, шапка, шаровари, чоботи), меблі, посуд, репродукції картин та ін.

Використання лінгвокраїнознавчих прийомів у викладанні української мови як іноземної передбачає оволодіння студентами знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країни; залучення до діалогу культур (іншомовної та рідної); усвідомлення суті явищ української мови та їх порівняння з рідною мовою; уміння вчитися (працювати з книгою, підручником, довідковою літературою, словниками тощо).

Література

1.                Алмазова Н. И. Когнитивные аспекты формирования межкультурной компетентности при обучении иностранному языку в неязыковом вузе : дис. … д-ра пед. наук : 13.00.02

2.                Бронська А.А. Лінгвокраїнознавчий аспект у викладанні української мови як іноземної / Аліна Бронська // Дивослово. – 2000. – № 7